Фабула судового акту: У лютому 2020 чоловік звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу і у серпні цей позов було задоволено. Проте, екс-дружина подала апеляційну скаргу, з якою додала довідку від 14 листопада того ж року, згідно з якою вона знаходиться на обліку в жіночій консультації з приводу вагітності - 12 тижнів. Постановою апеляційного суду її скаргу задоволено частково, рішення про розірвання шлюбу скасовано, а провадження у справі - закрито.
В касаційній скарзі представник чоловіка мотивував тим, що на час пред'явлення позивачем позову про розірвання шлюбу, відповідачка не була вагітною, а тому відсутні правові підстави для закриття провадження. Просив відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17 (провадження № 61-32372 св 18). Вказував, що сторони не проживають разом із вересня минулого року, остаточно шлюбні відносини припинені у листопаді минулого року, проте відповідачка завагітніла після пред`явлення чоловіом позову та через одинадцять місяців після припинення спільного проживання, що виключає ймовірність її вагітності від позивача.
Через обґрунтовану необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17, справа була передана до Об'єднаної палати ВС КЦС (ОП ВС КЦС). Так у тій справі № 753/8546/17 ВС дійшов висновку про те, що положення ч.2 ст. 110 СК України виключають провадження у справі за умови вагітності дружини. Факт вагітності дружини є безумовною підставою, яка унеможливлює подальший розгляд справи, незалежно від того, коли настала вагітність дружини: до чи після пред`явлення позову.
Відступаючи від вказаного правового висновку, та погоджуючись із доводами чоловіка, ОП ВС КЦС пояснила наступним:
Відповідно до ч.2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.
Тож - одним з питань щодо застосування норми права, яке повинен був розтлумачити суд, стосується з`ясування змісту вжитого у ч.2 ст. 110 СК України слів: «Позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений…».
Так, структурно цивільний процес складають судові провадження, які, у свою чергу, мають вертикально інтегруючий характер і визначають інстанційні періоди здійснення правосуддя. У доктрині цивільного процесуального права й процесуальній літературі переважним є визначення, що під стадією цивільного процесу розуміють сукупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій. Зазначене дало підстави ВС виходити з того, що за функціональним характером розрізняють,зокрема, такі стадії: пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, судовий розгляд тощо.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що у вищенаведеній нормі ч.2 ст. 110 СК України встановлено лише неможливість пред`явлення позову про розірвання шлюбу за певних умов. Тобто, виходячи з граматичного способу тлумачення, у вказаній нормі СК України застосовується термінологія ЦПК України щодо пред`явлення позову (стаття 184 ЦПК України).
При цьому, якби законодавець мав на увазі й іншу стадію цивільного процесу, а саме розгляд справи з ухваленням рішення, то застосовував би інші вжиті граматичні конструкції, як наприклад, у ст. 109 СК України або в ч.1 ст. 138 СК України, де йдеться про стадію ухвалення рішення суду. У зв`язку з викладеним розширене або телеологічне тлумачення норми ч.2 ст. 110 СК України з метою її застосування і на стадії судового розгляду з ухваленням судового рішення не буде відповідати змісту вказаної норми права, а буде свідчити про можливу зміну закону, вихід за межі тексту закону, що не є повноваженням суду, а також обмежує доступ до суду.
Отже, тлумачення положень ч.2 ст. 110 СК України свідчить про те, що вони спрямовані лише на унеможливлення пред`явлення позову про розірвання шлюбу до дружини, яка перебуває у стані вагітності, та протягом одного року після народження дитини, що надає право суду закрити провадження у справі, якщо згадана вимога на час пред`явлення позову не була додержана.
Крім того, положення п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України не передбачають закриття провадження у випадку, якщо у справах про розірвання шлюбу вагітність дружини настала після пред`явлення до суду позову. До того ж, відповідно до ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Принцип добровільності шлюбу передбачає як право на шлюб, так і право на розірвання шлюбу, що усуває порушення прав людини та випадків можливої дискримінації.
Отже у цій справі: У цій справі на час пред`явлення позову чоловік усі вимоги закону виконав і факту вагітності відповідачки не було. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд мав звернути увагу на доводи позивача про те, що він та дружина давно не проживають разом, а відповідачка завагітніла після пред`явлення ним позову та через 11 місяців після припинення спільного проживання, що нею не спростовано.
У зв`язку з викладеним ОП ВС КЦС відступив від висновку, викладеного у постанові ВС КЦС від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17, оскільки перешкодою для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу є вагітність дружини або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, саме на день пред`явлення позову до суду першої інстанції.
Таким чином - при застосуванні положень ч.2 ст. 110 СК України визначальним є факт перебування дружини у стані вагітності або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, саме на день пред`явлення позову про розірвання шлюбу до суду.
👩💻⚖️ справа № 361/1017/20
Комментариев нет:
Отправить комментарий