Фабула судового акту: На підставі рішення про визначення способу участі батька вихованні доньки, суд встановив періодичність та тривалість зустрічей: “щосуботи або щонеділі з 12.00 год. до 17.00; місце зустрічей: на нейтральній території, в межах м. Кривого Рогу, в присутності матері дитини, в подальшому за домовленістю між батьками; у день народження дитини, дні державних свят України спілкуватись з дочкою протягом години; оздоровлення та відпочинок за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.”

Проте у зв’язку з війною, мати із дитиною виїхали за кордон, в Німеччину. Після заяви батька, про те що рішення не виконується, виконавець виніс постанову про встановлення часу і місця побачень з дитиною, яку мотивував наступним чином: «У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України боржник для забезпечення безпеки та здоров`я дитини виїхала з дитиною за кордон. Станом на 03 червня 2022 року вони перебувають в Німеччині. У зв`язку з чим живе спілкування батька з дитиною стало неможливим…забезпечити боржнику на час перебування її з дитиною за кордоном, спілкування дочки та батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв'язку». Батько дитини звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.

І хоча суди першої та апеляційної інстанції не задовольнили його вимоги, ВС КЦС побачив у діях виконавця порушення. ВС мотивував наступним:

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21 (провадження № 61-2624св22).

Відповідно до ч. 1,2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Разом з тим, у п. 1 ч.2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог ч.1,2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Отже, у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини.

Виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Колегія суддів нагадала, що відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже у цій справі: Таких дій державним виконавцем вчинено не було. На думку ВС виконавець не мав права змінювати час і місце виконання рішення суду про зустрічі батька і дитини, навіть за обставин, що дитина поїхала з мамою в іншу країну, у зв’язку із війною.

Як змінити встановлений судом спосіб спілкування батька з дитиною, яка виїхала з матір’ю за кордон через війну

 

🔺Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами, передбаченими ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду роз’яснив, як змінити встановлений судом спосіб спілкування батька з дитиною, яка виїхала з матір’ю за кордон через війну.

Обставини справи:

У 2021 році суд визначив графік зустрічей батька з дитиною, державний виконавець відкрив провадження, встановив періодичність і тривалість зустрічей згідно з виконавчим листом. У січні 2022 року провадження було закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

У червні 2022 року за заявою батька державний виконавець відновив провадження, оскільки через військову агресію рф мати з дитиною виїхали до Німеччини, постановив забезпечити спілкування дочки й батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв’язку.  

Батько просив суд визнати відповідну постанову державного виконавця неправомірною.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні скарги, оскільки в судовому рішенні, яке підлягає примусовому виконанню, не визначено місця зустрічей батька з дитиною, встановлення цього місця покладено на державного виконавця. Після 24 лютого 2022 року фізичні зустрічі дитини з батьком унеможливлені. Державний виконавець визначив час побачення стягувача (батька) з дитиною, враховуючи позицію сторін та інтереси дитини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду часткового задовольнив скаргу стягувача, скасував попередні судові рішення, визнав неправомірною оскаржувану постанову державного виконавця, зробивши такі правові висновки.

Судове рішення є обов’язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України), виконання судових рішень – складова права на справедливий суд та одна з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Варто враховувати, що виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами, передбаченими ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише в тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується. Якщо час та місце побачень визначені рішенням суду, виконання такого рішення має здійснюватися чітко в порядку, визначеному рішенням суду.

Судовим рішенням від 17 травня 2021 року, у тому числі, встановлено періодичність і тривалість зустрічей батька з дочкою на нейтральній території в межах міста в присутності матері, надалі – за домовленістю між батьками та ін. Це рішення боржник виконував, однак після 24 лютого 2022 року його виконання унеможливлено.

Верховний Суд врахував, що в Україні введено воєнний стан. Вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Разом із тим виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі з дотриманням вимог частин 1 та 2 ст. 64-1 Закону про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.

Верховний Суд наголосив, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета – виконання відповідного рішення суду. Оскільки в рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі самостійно його змінювати.

Водночас колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Таких дій державний виконавець не вчинив.

Постанова Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 210/529/19 (провадження № 61-10424св22) –  https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208050

Як зараховується погашення боргу по аліментам

 Фабула судового акту: Позивач звернулася з позовом до батька дитини про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів. Так, рішенням суду з нього стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Потім було відкрито виконавче провадження, однак аліменти не сплачувались. Так, згідно розрахунку заборгованості по аліментах, виконаного держвиконавцем, станом на 01 червня 2019 року борг складав 46 428,93 грн, а на 31 грудня 2020 року - 72 831,71 грн. Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, мати просила стягнути пеню на заборгованість по аліментах з вересня 2019 року по березень 2020 року в сумі 39 795,88 грн.

Водночас, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції її позов задоволено частково. Вияснилося, що відповідач частково погасив аліменти у розмірі 1000 грн, тому визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховані були з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Так, внаслідок незгоди відповідача щодо сум і порядку стягнення пені, перед ВС КЦС постало два питання:

1. як враховуються часткові платежі (частковий платіж) при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди (попередній період);
2. що розуміється під формулюванням «не більше 100 відсотків заборгованості».

Отже у цій справі, ВС КЦС дійшов наступних висновків:

Щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 СК України).

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу (стаття 534 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що:

• положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин;
• в СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов'язанням. Тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України.
• отже, при здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць.

Що розуміється під формулюванням «не більше 100 відсотків заборгованості»

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України).

Так, зокрема, постанові ВС КЦС від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19, зазначено: зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Тлумачення вказаних норм і практики свідчить, що:

• невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи;
• стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч.1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів;
• розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %;
• при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абз. 1 ч.1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, констатувала, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
  
  👉  ВС КЦС №711/679/21 від 19.01.2022 р.

Дружина завагітніла після подання позову про розірвання шлюбу, це не перешкоджає розгляду справи і розірванню шлюбу.

 Фабула судового акту: У лютому 2020 чоловік звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу і у серпні цей позов було задоволено. Проте, екс-дружина подала апеляційну скаргу, з якою додала довідку від 14 листопада того ж року, згідно з якою вона знаходиться на обліку в жіночій консультації з приводу вагітності - 12 тижнів. Постановою апеляційного суду її скаргу задоволено частково, рішення про розірвання шлюбу скасовано, а провадження у справі - закрито.

В касаційній скарзі представник чоловіка мотивував тим, що на час пред'явлення позивачем позову про розірвання шлюбу, відповідачка не була вагітною, а тому відсутні правові підстави для закриття провадження. Просив відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17 (провадження № 61-32372 св 18). Вказував, що сторони не проживають разом із вересня минулого року, остаточно шлюбні відносини припинені у листопаді минулого року, проте відповідачка завагітніла після пред`явлення чоловіом позову та через одинадцять місяців після припинення спільного проживання, що виключає ймовірність її вагітності від позивача.

Через обґрунтовану необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17, справа була передана до Об'єднаної палати ВС КЦС (ОП ВС КЦС). Так у тій справі № 753/8546/17 ВС дійшов висновку про те, що положення ч.2 ст. 110 СК України виключають провадження у справі за умови вагітності дружини. Факт вагітності дружини є безумовною підставою, яка унеможливлює подальший розгляд справи, незалежно від того, коли настала вагітність дружини: до чи після пред`явлення позову.

Відступаючи від вказаного правового висновку, та погоджуючись із доводами чоловіка, ОП ВС КЦС пояснила наступним:

Відповідно до ч.2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

Тож - одним з питань щодо застосування норми права, яке повинен був розтлумачити суд, стосується з`ясування змісту вжитого у ч.2 ст. 110 СК України слів: «Позов про розірвання шлюбу не може бути пред`явлений…».

Так, структурно цивільний процес складають судові провадження, які, у свою чергу, мають вертикально інтегруючий характер і визначають інстанційні періоди здійснення правосуддя. У доктрині цивільного процесуального права й процесуальній літературі переважним є визначення, що під стадією цивільного процесу розуміють сукупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій. Зазначене дало підстави ВС виходити з того, що за функціональним характером розрізняють,зокрема, такі стадії: пред`явлення позову, відкриття провадження у справі, судовий розгляд тощо.

Таким чином, ВС дійшов висновку, що у вищенаведеній нормі ч.2 ст. 110 СК України встановлено лише неможливість пред`явлення позову про розірвання шлюбу за певних умов. Тобто, виходячи з граматичного способу тлумачення, у вказаній нормі СК України застосовується термінологія ЦПК України щодо пред`явлення позову (стаття 184 ЦПК України).

При цьому, якби законодавець мав на увазі й іншу стадію цивільного процесу, а саме розгляд справи з ухваленням рішення, то застосовував би інші вжиті граматичні конструкції, як наприклад, у ст. 109 СК України або в ч.1 ст. 138 СК України, де йдеться про стадію ухвалення рішення суду. У зв`язку з викладеним розширене або телеологічне тлумачення норми ч.2 ст. 110 СК України з метою її застосування і на стадії судового розгляду з ухваленням судового рішення не буде відповідати змісту вказаної норми права, а буде свідчити про можливу зміну закону, вихід за межі тексту закону, що не є повноваженням суду, а також обмежує доступ до суду.

Отже, тлумачення положень ч.2 ст. 110 СК України свідчить про те, що вони спрямовані лише на унеможливлення пред`явлення позову про розірвання шлюбу до дружини, яка перебуває у стані вагітності, та протягом одного року після народження дитини, що надає право суду закрити провадження у справі, якщо згадана вимога на час пред`явлення позову не була додержана.

Крім того, положення п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України не передбачають закриття провадження у випадку, якщо у справах про розірвання шлюбу вагітність дружини настала після пред`явлення до суду позову. До того ж, відповідно до ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Принцип добровільності шлюбу передбачає як право на шлюб, так і право на розірвання шлюбу, що усуває порушення прав людини та випадків можливої дискримінації.

Отже у цій справі: У цій справі на час пред`явлення позову чоловік усі вимоги закону виконав і факту вагітності відповідачки не було. Крім того, ВС вказав, що апеляційний суд мав звернути увагу на доводи позивача про те, що він та дружина давно не проживають разом, а відповідачка завагітніла після пред`явлення ним позову та через 11 місяців після припинення спільного проживання, що нею не спростовано.

У зв`язку з викладеним ОП ВС КЦС відступив від висновку, викладеного у постанові ВС КЦС від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/8546/17, оскільки перешкодою для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу є вагітність дружини або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, саме на день пред`явлення позову до суду першої інстанції.

Таким чином - при застосуванні положень ч.2 ст. 110 СК України визначальним є факт перебування дружини у стані вагітності або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, саме на день пред`явлення позову про розірвання шлюбу до суду.

👩‍💻⚖️ справа № 361/1017/20