Фабула судового акту: На підставі рішення про визначення способу участі батька вихованні доньки, суд встановив періодичність та тривалість зустрічей: “щосуботи або щонеділі з 12.00 год. до 17.00; місце зустрічей: на нейтральній території, в межах м. Кривого Рогу, в присутності матері дитини, в подальшому за домовленістю між батьками; у день народження дитини, дні державних свят України спілкуватись з дочкою протягом години; оздоровлення та відпочинок за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.”
Проте у зв’язку з війною, мати із дитиною виїхали за кордон, в Німеччину. Після заяви батька, про те що рішення не виконується, виконавець виніс постанову про встановлення часу і місця побачень з дитиною, яку мотивував наступним чином: «У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України боржник для забезпечення безпеки та здоров`я дитини виїхала з дитиною за кордон. Станом на 03 червня 2022 року вони перебувають в Німеччині. У зв`язку з чим живе спілкування батька з дитиною стало неможливим…забезпечити боржнику на час перебування її з дитиною за кордоном, спілкування дочки та батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв'язку». Батько дитини звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця.
І хоча суди першої та апеляційної інстанції не задовольнили його вимоги, ВС КЦС побачив у діях виконавця порушення. ВС мотивував наступним:
Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21 (провадження № 61-2624св22).
Відповідно до ч. 1,2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.
Разом з тим, у п. 1 ч.2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені цим Законом, у тому числі виконавець має дотримуватись вимог ч.1,2 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.
Отже, у цій категорії спорів під час виконання виконавчого листа має враховуватися зміст і резолютивна частина рішення про встановлення способу і порядку участі одного з батьків у вихованні дитини.
Виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.
Колегія суддів нагадала, що відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Отже у цій справі: Таких дій державним виконавцем вчинено не було. На думку ВС виконавець не мав права змінювати час і місце виконання рішення суду про зустрічі батька і дитини, навіть за обставин, що дитина поїхала з мамою в іншу країну, у зв’язку із війною.
